Стрілець Ігор Миколайович

Стрілець Ігор Миколайович псевдо “Вірус”, народився 14 лютого 1973 року в селі Осницьк колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області.

Зростав у простій, добрій та люблячій родині Миколи Йосиповича та Антоніни Михайлівни, разом із братом Олегом, з яким завжди ділив і дитячі розваги, і життєві турботи.

 У 1988 році закінчив Осницьку школу. Після цього продовжив навчання у Рокитнівській школі №2. 

Свій свідомий вибір на користь допомоги людям, зробив у 1990 році, вступивши до Чернівецького медичного інституту. Здобувши у 1996 році вищу медичну освіту та фах лікаря, протягом 1996-1998 років проходив інтернатуру, готуючись до шляхетної справи – рятувати та берегти людські життя. 

У мирному житті Ігор Миколайович працював лікарем хірургом у нашій районній лікарні, присвятивши своє життя медицині та допомозі людям. Для рідних він був люблячим чоловіком і батьком, турботливою, доброю та надійною людиною.

У вільний час Ігор любив спокійний, затишний відпочинок. Особливо цінував можливість поспілкуватися з близькими людьми за чашкою ароматної кави, провести час на природі, насолоджуючись тишею та красою навколишнього світу. Любив дивитися різноманітні фільми та проводити тихі, теплі вечори вдома у колі рідних. Для нього справжнім відпочинком були прості моменти — душевні розмови, затишок, природа та час із найдорожчими людьми.

Він став на захист України ще до початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Добровільно пішов на фронт і понад п’ять років стояв на захисті нашої держави. 

У складі Збройних Сил України виконував військовий обов’язок, захищав Україну та її народ. Як лікар і військовослужбовець, він поєднував професійну відданість медицині з мужністю та відповідальністю захисника. Ігор був військовим медиком – тим, хто рятував життя іншим, навіть коли сам перебував під обстрілами. В Збройних Силах України рахувався старшим лейтенантом медичної служби, ординатором евакуаційного відділення медичної роти військової частини А1008.

Під час війни Ігор врятував життя багатьом бійцям та командирам Збройних Сил України, отримав бойові травми, поранення та контузії.

Був нагороджений медаллю «За врятовані життя».

Під час проходження військової служби Ігор Миколайович переніс тяжкий інсульт.

Після тривалої боротьби за життя, 17 вересня 2025 року його не стало.

Його смерть стала непоправною втратою для родини, друзів, колег і побратимів.

Ігор Миколайович назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав, як доброго, щирого, турботливого, відповідального і сильного чоловіка.

Він був людиною, яка не залишилася осторонь у важкий для України час. Він добровільно став на захист своєї держави та гідно виконував свій військовий обов’язок.

Ігор був найкращим татом – люблячим, турботливим і завжди готовим підтримати своїх дітей. Для дружини  він був рідною людиною, турботливим чоловіком, опорою для своєї сім’ї. А для своїх батьків – найріднішим сином, яким вони завжди пишатимуться. Його любов, тепло і добро назавжди залишаться з нами.