Шупрудько Микола Олександрович

Шупрудько Микола Олександрович, псевдо “Бона”, народився 18 грудня 1979 року  в селищі Рокитне колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області.

Зростав  у багатодітній, дружній родині Віри Сергіївни та Олександра Миколайовича. Дитинство Миколи минуло на вулиці Варшавській, де він зростав разом із братом та двома сестрами.

Шкільні роки проходили в стінах Рокитнівського навчально-виховного комплексу «Школа І ступеня – гімназія». 

Згодом Микола переїхав на постійне проживання до села Рокитне. Ще в юності він пройшов строкову службу в лавах Збройних Сил України, де здобув фах водія, а пізніше опанував курси оператора автонавантажувача.

Доля посміхнулася йому, коли він зустрів своє кохання – студентку медичного училища Галину. Полікувавши серця одне одного, вони створили міцну сім'ю та оселилися в селі Зубковичі на Олевщині (Житомирська область). У щасливому подружжі народилося двоє дітей: син Богдан та донька Євангеліна, які були для батька найбільшою гордістю та сенсом життя.

У цивільному житті Миколу знали як людину виняткової дисциплінованості, порядку та водночас неймовірної щирості й життєрадісності. Його комунікабельність і легкий характер дозволяли швидко знаходити спільну мову з кожним, а гострий розум та винахідливість допомагали знайти вихід із найскладніших життєвих ситуацій.

Найкращим відпочинком для його душі були тихі світанки на риболовлі та походи до рідного лісу по гриби – саме там, серед поліської природи, він відновлював сили й наснагу.

Коли країна опинилася у небезпеці, Микола Олександрович не лишився осторонь. У вересні 2024 року він був призваний до лав Збройних Сил України, щоб боронити рідну землю від ворога.

Отримавши позивний «Бона», солдат Шупрудько обійняв посаду інспектора прикордонної служби 3 катагорії, водій 3-го відділення фортифікаційного обладнання 1-ї прикордонної застави фортифікаційного обладнання впс (інженерно-позиційного типу «С»)5-ї прикордонної комендатури швидкого реагування 11 прикордонного загону військової частини А2382. 

Його професіоналізм, водійська майстерність і висока відповідальність були незамінними під час виконання бойових завдань на найгарячішому Харківському напрямку. Разом із побратимами він робив усе можливе задля укріплення оборонних рубежів та захисту східних кордонів України.

Згодом, перебуваючи в оперативному підпорядкуванні начальника 9-го прикордонного загону в місті Дубровиця, Микола проходив лікування. Проте виснажене службою та навантаженнями серце воїна не витримало – 26 жовтня 2025 року його життя раптово обірвалося через підступне ускладнення (відрив тромбу).