Ничипорчук Ігор Іванович
Ничипорчук Ігор Іванович, позивний «Професор», народився 10 серпня 1989 року в селі Рокитне колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області.
З 1996 по 2006 роки отримував середню загальну освіту в Рокитнівському НВК школа І-ІІІ ст.-ліцей. Займався у Рокитнівському центрі дитячої та юнацької творчості на гуртку технічної творчості по виготовленню повітряного змія - дельтаплану.
Здобувши середню освіту, Ігор пішов вчитися до Рокитнівського професійного ліцею, який закінчив за спеціальністю: «Муляр. Пічник. Штукатур». Після закінчення ліцею пішов служити до лав ЗСУ. Був неодружений.
За словами діда Юрія: «Ігор був спокійним, чесним, урівноваженим. Він присвятив захисту України 10 років свого життя, захищаючи територіальну цілісність нашої держави із 2014 року».
Під час повномасштабного вторгнення солдат Ігор Ничипорчук був сапером у складі інженерно-саперного взводу гірсько-штурмового батальйону. Проходив військову підготовку в Іспанії. Нагороджувався почесними грамотами та нагородами за участь у бойових діях.
Загинув воїн 27 березня 2024 року внаслідок ураження FPV-дрону під час виконання бойового завдання у Запорізькій області.
Слова пам'яті:
Ничипорчук Ігор Іванович, мій брат, моя рідна душа. Я з ним говорила про все і всіх, на будь-які теми, і було так легко і просто. Тоді все відступало в сторону, і лихо, і біда, і війна ...
Світла і щира людина, дуже мудра і дуже талановитий, Ігор був (яке важке це слово!) настільки розумний і розсудливим, з енциклопедичними знаннями з історії. Його знання не вимірюються оцінками, він був із тих, хто знав, читав, вивчав, цікавився історією всього світу, аналізував і синтезував все це, пропускав через себе і робив висновки. Це хобі в нього з'явилося із 4 класу. Це не просто хобі, це якась манія! Ми з ним говорили годинами, по телефону і по відео зв'язку (коли був цей зв'язок). Я говорила, що йому потрібно писати книги, настільки він був досвідченим і в питаннях політики, і в питаннях державності, військової справи, права, історії, психології. Декілька цитат, які і зараз звучать в голові, гірка правда: "Вся Рівненська область полягла під Донбасом".
"Одного разу, після завдання, ми мали декілька днів перепочинку. Через декілька днів приїхав їхній командир, без попередження. На той час його здивуванню не було меж. Ігор, як один із найдосвідченіших бійців, вже по віку і по статусу, найчастіше питання про особовий склад, хто де був, чим займався за "час перепочинку", були якраз адресовані йому. Ти уяви його обличчя, переказував цю історію мені Ігор, уяви, "старший" зайшов, а ми... А вони, 3-4 бійця разом із Ігорем, в напівзруйнованій бібліотеці, там на Сході... Що думаєте робили? Вони читали! Вони сиділи і читали книжки! В формі, в пікселі, з автоматами! "грязні як чорти", Читали Книжки! Ця історія, бувальщина, про Бійців ЗСУ, які читають книги, розлетілася по фронту. Її розказували як анекдот, обростала вона новими деталями! І "вище керівництво", не йняло віри, так хотілося їм побачити цих "читців", "наших хлопців", які читали книжки серед руїн, стелажів, пилу та смерті…
Наша остання зустріч була напередодні Нового року, 2024 р. Йому дали відпустку, 10 днів. Він їхав додому, заїхав до Києва, до мене, побачитись на кілька годин. Який він був гарний, високий, широкоплечий, кремезний! Який красень, мій брат! Гора! А які в нього очі?! Були... В них біль, і любов, і смуток, і лють... Ми говорили-говорили. Попрощалися, він поїхав додому! А потім я поїхала до Нього... Провести в останню дорогу...
Не минайте ви, люди, могили Героя!
Не минайте могили,
Там синьо-жовте знамено-крило майорить...
І де б не були ви у місті, в селі, а чи в полі...
Не минайте могили, прийдіть,
поклонитись прийдіть!
Вшануйте Його,
Схиліть голови в тихій скорботі...
Вони все віддали...
(А як же хотілося жить!..)
Вони небо тримали над нами роки,
Рідну землю не дали вогнем спопелить.
Перед Ними в боргу ми і у вічній пошані...
А такі молоді, ще не встигли,
Не встигли пожить!..
Хай для вас цей Герой зовсім мало знайомий,
Та комусь найдорожчий
І серце в скорботі болить...
Він віддав найдорожче,
Тепер Він у "вічному домі".
Ви його у молитві згадайте,
Добрим словом його пом'яніть.
Ми з тобою однієї крові, БРАТЕ!
Як мало часу було відведено - ВТРАТА!
Як шкода, розривається серце - РАНА
Ну чому ти залишив нас так - РАНО?!
Пам'ятаю я кожне слово - РОЗМОВА...
Ця втрата болітиме - ВІЧНО
Згадайте Ігоря сьогодні - МОЛИТВА...
Від дрона життя обірвалося: ГОРЕ!
Не судилося святкувати - ПЕРЕМОГУ...
Ти полишив цей світ - ДОРОГА...
Не дожив до 35 - полинув до БОГА...
Вічна пам'ять і вічна слава і ШАНА!
Лиш фото твоє (як же важко!) і КВІТИ!..
Немає більше з ким - ПОГОВОРИТИ...
Тільки ти міг мене ЗРОЗУМІТИ...
Згадайте Героя люди! Пам'ять НАВІКИ...
Стукіт власного серця
Він віддав, аби ми жили,
Ставши із злом до герцю,
Не програв... а програли ми...
Він полинув, до Бога, до раю,
Ставши з друзями пліч-о-пліч...
І не кажіть: "Герої не вмирають!"
Він відійшов у найтемнішу ніч...
А скільки того світла в його серці!
А скільки мудрості, і розуму, й добра?
Скільки було братерської любові...
Загинув він, аби лиш я жила...
Мільйонами нам не злічити втрати...
Ніщо не зможе втамувати біль...
Над нами небо їм усім тримати,
"Вічна їм пам'ять!" - лине звідусіль.
