Мусійчук Олександр Володимирович
Мусійчук Олександр Володимирович
Псевдо «Ведмідь»
Народився 24 березня 1997 року в селищі Томашгород колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області.
Навчався у Томашгородському НВК школа І-ІІІ ступенів ліцей, який закінчив 2014 році. Закінчивши школу, Олександр подався до Києва, де опанував різні професії, продовжуючи батьківську справу, любов до техніки, мабуть передалася йому генами. Його руки були вправними у всьому. Встиг попрацювати на різних будівельних машинах, у лісництві, на Томашгородському КДЗ, а з початком повномасштабного вторгнення став на захист країни.
До війни серце Олександра знайшло свою половинку – Яну. Вони поєднали свої долі і в 2022 році скріпили свій союз шлюбом. Їхні молодість та кохання мали б розквітати, але жорстока війна внесла свої корективи.
У Попільні на Житомирщині, де жило подружжя, Олександр проявляв свій талант майстра. Він створював на замовлення дивовижні гойдалки, міцні, незвичні будки для собак – усе, за що брався Олександр, робив з душею та неймовірною майстерністю. Його творча енергія била ключем.
До війни Олександр не служив в армії, коли прийшла повістка, 4 квітня 2024 року, він без вагань приєднався до лав захисників. Солдат, старший оператор-гранатометник 1 розвідувального відділення 3 розвідувального взводу 1 розвідувальної роти розвідувального батальйону. Він опанував вміння управляти дронами і виконував бойові завдання у найгарячіших точках.
Побратими Олександра знали його як «Ведмідь». Цей позивний народився не випадково. На початках, перебуваючи в посадках, Олександр у вільні хвилини облаштовував собі затишне місце для перепочинку з гілок та підручних матеріалів – справжній барліг. Його винахідливість та майстерність викликали захоплення в побратимів, і так він став «Ведмедем» – добрим та завжди готовим прийти на допомогу.
За зовнішньою кремезністю ховалося добре та чуйне серце. Його обличчя завжди сяяло від усмішки та надзвичайно доброзичливої вдачі.
Для мами він був надійною опорою, першим помічником, найстаршим сином та онуком в родині, якого всі безмежно любили та оберігали. Особливо трепетні почуття він мав до своєї молодшої сестрички, для якої він був не просто старшим братом, а справжнім другом та захисником. Він завжди був ініціатором будь-якої роботи по дому, по господарству та її головною рушійною силою.
26 квітня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Донеччині, отримав поранення, несумісні з життям, унаслідок вогнепального ураження FPV-дроном в районі населеного пункту Іванопілля Краматорського району Донецької області.
В Олександра залишилася мама Наталія, тато Володимир, брат Андрій, та сестричка.
