Війна не питає імен. Вона просто приходить — холодна, темна, безжальна...
Євгеній Хромець прожив життя, яке не вмістилося у довгі роки, але вмістило в себе цілий всесвіт. У тому світі були дитячі долоні, що тягнулися до нього з довірою. Була дружина, для якої він був опорою і домом. Були батьки, що дивилися на сина з гордістю. Він жив просто — і чесно. Так живуть ті, кого війна забирає першими.
Він не мріяв про героїзм. Він просто одягнув форму і став на межі між життям і смертю, між домом і війною. І кожен його день був кроком назустріч темряві, щоб вона не дійшла до інших.
16 липня 2025 року війна зробила свій черговий злочин. Вона забрала чоловіка, тата, сина. Забрала голос, що читав казки. Руки, що тримали дітей. Погляд, який умів заспокоїти. Вона залишила по собі сльози й порожнечу, яку не заповнить жоден час.
Євгеній Хромець став Героєм не в мить смерті, а в кожен день, коли обирав захищати, а не ховатися.
Герої не вмирають. Вони стають болем нашого серця і силою нашої пам’яті.
Вічна пам’ять Захиснику України!
